Тепер наближаюся до невимовного моменту моєї розповіді, і тут починається моє письменницьке безсилля. Будь-яка мова – це набір символів, використання яких передбачає наявність у співбесідників певного спільного минулого. А як передати безмежність Алефа, що її ледве здатна осягнути моя боязка пам'ять? Містики в такому разі вдалися б до символів: щоб позначити божественну суть, перс говорить про птаха, який у нього означає всіх птахів узагалі. Аланус де Інсуліс – про сферу, центр якої скрізь, а контури – ніде, Ієзекіль – про ангела з чотирма ликами, що водночас прямує на схід і захід, на північ і південь. (Я не даремно згадую ці малозрозумілі аналогії, вони мають певне відношення до Алефа). Можливо, боги й не відмовлять мені у відповідному образі, та фальшивість літератури понівечить ці знання. Втім, головну проблему неможливо розв’язати: будь-яка спроба перелічити незчисленну множину – нікчемна. В ту велику мить я побачив мільйони подій, прекрасних і моторошних, та жодна з них не приголомшила мене більше, ніж той факт, що всі ці події відбувалися в одній точці простору, не накладаючись одна на одну, не перетинаючись одна з одною. Все, що бачили мої очі, відбувалося в один і той самий час; описати події можливо лише послідовно: така наша мова. Та все ж дещо спробую передати.
В нижній частині сходів, з правого боку, я побачив невелику переливчасту кулю, що випромінювала майже нестерпне сяйво. Спочатку мені здалося, що вона обертається; потім я зрозумів, що видимість руху – ілюзія, спричинена захоплюючими картинами всередині сфери. У діаметрі Алеф мав два чи три сантиметра, але всередині містив космос у натуральну величину. Кожний предмет (скажімо, поверхня дзеркала), являв собою безліч речей, оскільки я міг чітко розгледіти його з будь-якої точки всесвіту. Я бачив густонаселене море, бачив світанок і вечір, бачив натовпи американців, бачив сріблясте павутиння в центрі чорної піраміди, бачив розколотий лабіринт (то був Лондон), бачив нескінченну кількість очей, що зазирали в мене безпосередньо, немов у дзеркало, бачив усі дзеркала планети, і в жодному з них не відбивався, бачив у внутрішньому дворі вулиці Солер ті ж самі плити, які близько тридцяти років тому бачив у передпокої одного будинку на вулиці Фрая Бентоса, бачив виноградні грона, сніг, тютюн, поклади металевих руд, водяну пару, бачив опуклі екваторіальні пустелі і кожну піщинку, бачив в Інвернессі жінку, яку ніколи не забуду, бачив несамовиту копицю її волосся, гордовите тіло, рак в її грудях, бачив кільце сухої землі на тротуарі (на цьому місці раніше було дерево), бачив маєток в Адрозі, бачив примірник першого англійського перекладу Плінія роботи Філімона Голланда і водночас бачив кожну окрему букву кожної сторінки (малим я все дивувався, що вночі букви в закритих книгах не перемішуються і не загублюються), бачив ніч і сьогоднішній день, бачив захід в Керетаро, який, здавалося, повторював колір бенгальської троянди, бачив мою спорожнілу кімнату, бачив у кабінеті в Алькмаарі глобус поміж двох дзеркал, що нескінченно відбивали його, бачив коней з хвилястими гривами на узбережжі Каспійського моря на світанку, бачив тендітну будову зап'ястка, бачив як ті, хто вцілів у боротьбі, надсилали поштові листівки, бачив у вітрині Мірсапура іспанську колоду карт, бачив похилені тіні листя папороті на підлозі теплиці, бачив тигрів, поршні, бізонів, шторми, армії, бачив кожну мураху на землі, бачив персидську астролябію, бачив у шухляді письмового столу (і рука моя тремтіла) листи – неймовірні, вульгарні, детальні – що їх Беатріс надсилала Карлосу Аргентіно, бачив чудовий пам’ятник у Чакаріті, бачив жахливі залишки чарівної Беатріс Вітербо, бачив обіг своєї темної крові, бачив любовні втіхи і перетворення смерті, бачив Алеф з будь-якої точки, бачив в Алефі Землю, в один і той самий час бачив у всесвіті Алеф, а в Алефі – всесвіт, бачив власне обличчя і нутрощі, бачив твоє обличчя, і відчував запаморочення і сльози, адже мої очі бачили щось таємниче й очікуване, щось, чиє ім’я захопили люди, хоча жодна жива істота його не бачила, – неосяжний всесвіт.
В нижній частині сходів, з правого боку, я побачив невелику переливчасту кулю, що випромінювала майже нестерпне сяйво. Спочатку мені здалося, що вона обертається; потім я зрозумів, що видимість руху – ілюзія, спричинена захоплюючими картинами всередині сфери. У діаметрі Алеф мав два чи три сантиметра, але всередині містив космос у натуральну величину. Кожний предмет (скажімо, поверхня дзеркала), являв собою безліч речей, оскільки я міг чітко розгледіти його з будь-якої точки всесвіту. Я бачив густонаселене море, бачив світанок і вечір, бачив натовпи американців, бачив сріблясте павутиння в центрі чорної піраміди, бачив розколотий лабіринт (то був Лондон), бачив нескінченну кількість очей, що зазирали в мене безпосередньо, немов у дзеркало, бачив усі дзеркала планети, і в жодному з них не відбивався, бачив у внутрішньому дворі вулиці Солер ті ж самі плити, які близько тридцяти років тому бачив у передпокої одного будинку на вулиці Фрая Бентоса, бачив виноградні грона, сніг, тютюн, поклади металевих руд, водяну пару, бачив опуклі екваторіальні пустелі і кожну піщинку, бачив в Інвернессі жінку, яку ніколи не забуду, бачив несамовиту копицю її волосся, гордовите тіло, рак в її грудях, бачив кільце сухої землі на тротуарі (на цьому місці раніше було дерево), бачив маєток в Адрозі, бачив примірник першого англійського перекладу Плінія роботи Філімона Голланда і водночас бачив кожну окрему букву кожної сторінки (малим я все дивувався, що вночі букви в закритих книгах не перемішуються і не загублюються), бачив ніч і сьогоднішній день, бачив захід в Керетаро, який, здавалося, повторював колір бенгальської троянди, бачив мою спорожнілу кімнату, бачив у кабінеті в Алькмаарі глобус поміж двох дзеркал, що нескінченно відбивали його, бачив коней з хвилястими гривами на узбережжі Каспійського моря на світанку, бачив тендітну будову зап'ястка, бачив як ті, хто вцілів у боротьбі, надсилали поштові листівки, бачив у вітрині Мірсапура іспанську колоду карт, бачив похилені тіні листя папороті на підлозі теплиці, бачив тигрів, поршні, бізонів, шторми, армії, бачив кожну мураху на землі, бачив персидську астролябію, бачив у шухляді письмового столу (і рука моя тремтіла) листи – неймовірні, вульгарні, детальні – що їх Беатріс надсилала Карлосу Аргентіно, бачив чудовий пам’ятник у Чакаріті, бачив жахливі залишки чарівної Беатріс Вітербо, бачив обіг своєї темної крові, бачив любовні втіхи і перетворення смерті, бачив Алеф з будь-якої точки, бачив в Алефі Землю, в один і той самий час бачив у всесвіті Алеф, а в Алефі – всесвіт, бачив власне обличчя і нутрощі, бачив твоє обличчя, і відчував запаморочення і сльози, адже мої очі бачили щось таємниче й очікуване, щось, чиє ім’я захопили люди, хоча жодна жива істота його не бачила, – неосяжний всесвіт.
Переклад з iспанськоï на украïнську Александри Матвiйко, квiтень 2011 р.
Traducido del castellano al ucraniano por Alexandra Matviyko, abril de 2011.
Traducido del castellano al ucraniano por Alexandra Matviyko, abril de 2011.
Запис: Сергiй Безкровний у м. Києвi (Украïна), 8 жовтня 2011р., о 23:00.
Leído por Sergey Beskrovnyi en la ciudad de Kiev (Ucrania) el 8 de Octubre 2011, a las 23:00.
No hay comentarios:
Publicar un comentario